Даний курс лекцій вперше був прочитаний в Одеській державній (потім національній) музичній академії імені А.В.Нежданової в 2010 році у рамках курсу лекцій для аспірантів та здобувачів (після вступної частини, де обговорювалася природа філософського знання), що читався автором з початку 2000-х років. Він є результатом накопиченого багаторічного досвіду викладання філософії студентам, ма-гістрам, аспірантам, здобувачам та іншим слухачам різних спеціальностей.
Цей досвід свідчить, що найбільш ефективний та ко-роткий шлях донести учбовий матеріал - це жива людська розмова лектора з аудиторією, коли перший демонструє свою високу професійну підготовку і любовну пристрасть до свого предмету, а аудиторія відіукається на цю розмову своєю зацікавленістю у розглянутих питаннях, за якою стоять життєві проблеми та потреби. Це перше зауваження і воно має відношення до лекційної діяльності взагалі.
Друге зауваження стосується викладання та вивчення саме філософи. Тут автор поділяє такий погляд щодо цього питання, що один з найкращих шляхів наближення до цієї цілі це вивчення філософії через її історію і викладання філософи в межах її історії. Такий підхід не ототожнюється з історією філософії як такою, бо остання має свої специфічні цілі та завдання: хронологічний опис, використання істерико філологічних методів, цілеспрямоване з’ясування всіх ліній філіації ідей та визначення етапів їх еволюції. Загальний курс філософії повинен спиратись на все це, але в нього інша мета, представити філософію як значний, необхідний 1 неусувний засіб мислення та, одночасно, засіб життя людської особистості, що дає можливість орієнтування у складних питаннях наукового пізнання, соціального буття історичного життя. Наука, мистецтво, релігія, політика, етика роблять щось подібне - але тільки подібне, тому що всі вони мають свої власні задачі, що не дублюють задачі філософи, втор цілком переконаний в тому, що філософія як знахідка і відкриття, що одного разу відбулося в історії людства, може скінчитися тільки разом з ним.
Звертання в загальному (не історико-філософському!) курсі філософії до таких мислителів, як Платон, Декарт, Кант та інших, має великий освітній сенс, бо проблематика, що була представлена цими велетнями думки, і спроби розв’язання цих проблем, що вони запропонували, увійшла у словник (мову), інструментарій та тезаурус сучасної філософії як зміст її «Суми». Вибираючи у даному курсі у якості предмета розмови плагонівську філософію, автор робить її свого роду «дозорним віконцем», через яке споглядає на інші проблеми і самої філософії, і сучасного людського буття. В даному курсі розглядання платонівської філософії та розмова про неї зосереджені на трьох темах: генезису та значення платонівської теорії ідей, соціального вчення про ідеальну державу і Платанового розуміння місця філософії у людському бутті. Чому саме вибрано ці теми?
Вчення про ідеї належить до самої серцевини платонівської філософії, воно пронизує всі аспекти та частини філософського знання, що вже після Платону набули назви онтології, гносеології, етики, естетики тощо. І взагалі, в історії філософської думки західного світу лінія розвитку філософського мислення (ідеалізм) має походження саме від Платону та його ідей.
Тема ідеальної держави, що була вперше заявлена ним, після того вже ніколи не залишала свого значного місця у мисленні, культурі та соціальній практиці Заходу і впевнено удержує його і зараз: навіть зайвим буде доводити цю тезу й сьогоднішніх складних соціальних обставинах, в яких існує наше суспільство і наша держава. Уважне вглядування в справжню думку Платана, виявлення усіх тонких відтінків його тлумачення цієї проблеми допомагає позбутися вкорінених трафаретних поглядів, що не цілком відповідають справжній платонівській позиції щодо цього питання.
Платонівське розуміння місця філософії у людському житті, розуміння способу існування філософа, нажаль, не дуже часто ставало предметом аналізу у філософській та історико-філософській науці - цій темі не дуже пощастило. Але, як вважає автор, повертаючись до Платону, ми маємо змогу краще та точніше зрозуміти і становище філософського діла в сучасному культурному світі.
Позначення цього курсу у його назві — «Наближення до Платону». Така назва пояснюється тим, що філософському мисленню цього видатного давньогрецького мислителя, як нікому іншому, притаманна принципова незавершеність створення думки: згадуючи давнє східне прислів’я, можна сказати, що «стріла його мислі ніколи не пролетить поза цілі, тому що вона завжди знаходиться у польоті».
Даний посібник є саме лекційним курсом, а лекція як форма і жанр мовленнєво! діяльності та освітньої роботи має свою специфіку. Першопочатковий сенс слова «lectio (лекція)» має значення як читання, так і говоріння. Лекції, як і вірші, можна читати як читають же раніше написане, а можна читати (висловлювати) те, що вперше з’являється тут і тепер. Тому навчально-методичне «оснащення» курсу, де лекція розуміється у останньому сенсі, не може не відрізнятися від стандартної форми посібників або підручників, але все ж таки вона повинна бути — і не тільки тому, що існують певні формальні вимоги.
Той, хто намагається вивчити та засвоїти філософію, слухаючи курси лекцій викладачів, повинен розуміти, що йдеться про рух назустріч з двох протилежних кінців: викладач рухається до слухача, але він ніколи з ним не зустрінеться, якщо той не буде рухатись назустріч і не пройде свою призначену половину шляху.
І останнє: не дивлячись на те, що цей курс присвячений, в першу чергу, платонівській філософії, автор не поскупився наповнити його такими темами, поняттями, проблемами і питаннями, які торкаються інших розділів програми філософського курсу для аспірантів та здобувачів. Автор також вважає, що даний курс можна успішно використати також і студентам, магістрам і всім тим, хто намагається наблизитися і зануритися до того чудесного світу, що має назву «філософія».
