РЕЗЮМЕ

В монографі міститься оригінальна теорія музичної артикуляції, що спирається на фундаментальні положення наукових досліджень Г.Келліра, І. Браудо, Б. Яворського, сучасної психології, лінгвістики та методики музичного виконавства. Генетичні корені різновидів артикуляції розглядаються в зв’язку з мелодійно-мовними, моторними, сонорними типами інтонування та їх проявами в інструментальному виконавстві.

Інтерпретація графічних позначень та ремарок, що стосуються до музичної артикуляції, грунтується на історичних та логічних засадах. Пропонується розгорнута системна класифікаця артикуляцій: довготних, динамічних, агогічних, звуковисотних, тембрових. Визначаться специфіка їх вимови у виконанні різних музичних інструментів та у конкретному музичному контексті.

Досліджуються варіанти довготно-динамчного артикулювання ямбічних, хореїчних та амфібрахічних мотивів з прямою, нейтральною та зворотною редукцією (вимовою).

Особливу увагу надано теорії артикулювання музики Баха, джазової артикуляції та класифкації артикуляційних позначень в музичній практиці XX сторіччя.

Демонструється методика артикуляційного аналізу музичного стилю на прикладі Прелюдій для фортепіано К.Дебюссі.

Монографія призначається музикантам-виконавцям, диригентам, композиторам, музикознавцям і може бути корисною викладачам методики гри на музичних нструментах в музичних училищах та консерваторіях.