ПЕРЕДМОВА
У музично-історичній свідомості людства зафіксовано чимало імен музикантів-виконавців - солістів-вокалістів, солістів- інструменталістів, ансамблістів (у розмаїтті ансамблевих складів), диригентів тощо, та чи багато відомо імен концертмейстерів - "майстрів концерту", без яких творчий Акт соліста є неспроможним?
Кожний виконавець-соліст усвідомлює наскільки важливою є творча підтримка концертмейстера, особливо в умовах концертного виконання, що передбачає не тільки піаністичний професіоналізм, але й уміння чутливого реагування на індивідуальний художній “почерк” соліста, переконливого ансамблевого “співіснування” у запропонованій солістом трактовці твору, в спроможності-готовності налаштуватися на емоційну “хвилю” соліста.
Тільки за умов дотримання всіх цих факторів і стає "непомітна" робота концертмейстера не ремеслом, а мистецтвом. І подібний “тандем” сприймається слухачем за традиційною музикознавчою формулою рельєф - фон, незалежно від художньо-зна- чоннсвого навантаження виконавської партії кожного з партнерів у ігровому процесі.
Чи передбачає зазначене уміння професійного “налаштовування” піаніста-концертмейстера на конкретні виконавські особливості партнера повне “розчинення” його індивідуальності у творчому акті соліста?
Питань у проблематиці “соліст - концертмейстер” досить багато, і хоча процес формування вітчизняної професійної концертмейстерської школи у академічній музичній освіті налічує близько століття (перші концертмейстерські курси були відкриті у Петербурзькій консерваторії в 1928 році), дотепер є відчутним дефіцит наукового висвітлення методологічних засад цього виду діяльності.
Відсутність спеціалізованого курсу вивчення теорії та історії концертмейстерського мистецтва виводить на необхідність наукових визначень феномену такого виду ансамблевої творчості.
Дане дослідження є результатом більш ніж 25-річної концертмейстерської роботи автора в різних ансамблевих складах з інструментами струнно-смичкової, струнно-щипкової, духової, ударної специфіки звуковидобування. Така широка амплітуда виконавської ансамблевої практики дозволила зробити певні узагальнення стосовно засадничих функцій концертмейстера- піаніста та особливостей його діяльності в різних ансамблевих складах.
Ансамблева творчість піаніста у будь-якому інструментальному складі має як свої специфічні, так і загальні риси, закладені в генезисі цього виду діяльності: концертмейстер - етимологічно “майстер узгодження”, якщо спиратися на первинний смисл терміну.
Діяльність концертмейстера визначається майстерністю-умі- нням узгодити-гармонізувати дії ансамблістів, що передбачає майстерне володіння усіма засобами ансамблево-піаністичного узгодження з інструментом-солістом: художньо-психологічне, акустичне, динамічне, тембрально-артикуляційне, ритмічне, технологічне тощо. А гармонізуюча функція, що є першоосновою концертмейстерського мистецтва, органічно сполучає водночас піаністичні та режисерські засади, поєднуючи практичну сторона - втілення задумів, з теоретичною - осмисленням цієї діяльності.
