Тел.:
(048) 715-53-87; (097) 222-10-22
Шустов Сергій Львович
- кандидат наук
- в.о. доцента
- член Спілки композиторів України
- член Спілки журналістів України
- композитор
Біографія:
Сергій Львович Шустов народився 22 червня 1956 року в м. Мелітополь Запорізької області. Батько, Лев Миколайович Шустов, протягом багатьох років був провідним викладачем кафедри теорії музики в Одеському музичному училищі імені К. Ф. Данькевича і виховав кілька поколінь одеських музикантів. Мати, Алла Василівна Шустова, була викладачем середньої школи. Навчався в ДМШ № 2 та № 4. У 1971 році, після закінчення восьми класів середньої школи, вступив на теоретичне відділення Одеського музичного училища. У 1972 році був переведений до Державного музичного училища імені Гнесіних, де його викладачами стали провідні фахівці СРСР: В. М. Холопова (аналіз форм, спеціальність); Б. М. Чугаєв, Літинський (поліфонія); Б. Алексєєв, Б. Копелевич (гармонія); В. А. Кирилова (сольфеджіо). Брав уроки і консультувався з композиції у А. Хачатуряна, Ю. Буцка, А. Шнітке, їздив на консультації до С. Слонимського в Ленінград. До цього періоду відносяться перші серйозні досліди в області композиції: соната і фортепіанні п'єси, романси для голосу і фортепіано, а також музика до двох водевилів, які виконувалися за допомогою театру музичної комедії Гнесинського училища. Більшість цих робіт не збереглося, частково вони були перероблені та увійшли до складу більш пізніх творів. Крім цього, під керівництвом В. М. Холопової була написана теоретична робота «Атмосфери» Дьєрді Лігеті та «Проблеми просторово-часового континууму в музиці», де були вперше запропоновані терміни «сверхмногоголосіе» і «сверхмногоголосна поліфонія», які активно впроваджувалися згодом В. М . Холопової (див.: Музична фактура. – М., 1986) та інш.
Після закінчення училища у 1976 році повернувся до Одеси, де продовжив музичну освіту в Одеській державній консерваторії імені А. В. Нежданової (нині – Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової) по класу композиції. Першим педагогом за фахом стала Т. С. Малюкова. Потім перейшов до класу її учня – О. О. Красотова. Під час навчання в консерваторії були написані цикли фортепіанних п'єс, варіації для фортепіано, соната для альта і фортепіано, камерні ансамблі, вокальний цикл «Перший сніг» на вірші радянських поетів, «Епічна поема» для симфонічного оркестру, пісні.
В цей час також почав активну громадську роботу: так, у 1978 році з групою ентузіастів утворив Раду дискотек при Одеському обкомі комсомолу, яким тоді керував С. Р. Гриневецький, тоді ж були організовані перші в СРСР дискотеки. Були прочитані численні лекції та доповіді на теми, пов'язані з рок-музикою, масовою культурою, які представляли для Сергія Львовича в той час особливий інтерес. Навчання в консерваторії поєднував також з викладанням композиції в ДМШ, де в той час були організовані експериментальні класи. Так, в ДМШ № 3 почав вчити композиції чотирирічну І. Франціскевич, яка через багато років закінчила композиторське відділення Одеської державної консерваторії і теж вступила до Спілки композиторів України.
Після закінчення консерваторії у 1981 році за розподілом був направлений до Обласного комітету з телебачення і радіомовлення, де почав роботу редактором музичних програм обласного радіо (єдиного в області на той час). Щотижня виходили випуски радіожурналів «Одеса музична», «Парус» і багато інших, де регулярно читалися нариси про видатних музикантів Одеси і не тільки, звучали репортажі про різні події музичного життя Одещини.
На радіо велася планомірна етнографічна робота, регулярно проводилися виїзди в етнографічні експедиції, які буденно називалися відрядженнями, в область по збору народної творчості. За 11 років роботи в сфері Держтелерадіо експедиції пройшли по всій Одещини. Десятки кілометрів магнітної плівки зберігалися до останнього часу в фондах Обласного радіо. Членом Спілки журналістів Сергій Львович став раніше, ніж формально був визнаний композитором.
В цей же час Шустов С.Л. з групою ентузіастів організував перший в СРСР рок-клуб (1984) і став його першим обраним президентом (1984-1986). Для рок-групи та мішаного хору була написана кантата «Пісні застійних років» (1984). Свою роботу намагався поєднувати з викладанням в консерваторії, де протягом ряду років проводив клас поліфонії, методики педпрактики та інш.
Протягом 1981 - 1991 років регулярно брав участь у пленумах Спілки композиторів України, де були виконані в різні роки Варіації для фортепіано, мелодекламація для магнітної стрічки, Лірична поема (Симфонієта) для великого симфонічного оркестру, соната для альта і фортепіано, «Quasi una sonata per Contrabasso in D e pianoforte».
1987 року став членом Спілки композиторів СРСР і на початку 1991 року взяв участь в історичному останньому з'їзді Спілки композиторів СРСР.
У роки роботи на радіо самостійно освоїв професію звукорежисера і, після нетривалого досвіду роботи в музичній редакції телебачення, повернувся на радіо вже в якості звукорежисера. Почалися активні експерименти в області конкретної, електронної музики і пошуки всіляких їх поєднань. Найбільш значним результатом цих експериментів стала музика до телевізійного балету «Дай дощ!» (Лібрето Ж. Канівської за мотивами африканського епосу, балетмейстер Н. Риженко), яка також була показана на одному з пленумів Спілки композиторів в Києві.
У 1992 році познайомився з радником Європарламенту, літератором Бернаром Замароном (Люксембург), та в різні роки написав арії для голосу та симфонічного оркестру на його вірші «Espace», «Cimes», «Il est ci peu de temps ...», «Beaute», «Simple melody» та інш. У цей же час приступив до роботи над повнометражним балетом у п'яти актах на лібрето Б. Замарона «Le Choc de l'amour», яка тривала близько семи років. Партитура написана на четверний склад симфонічного оркестру з додатковими інструментами. Музика до першого акту була виконана на відкритті одеського пленуму Спілки композиторів України у 1998 році. Балет цілком не був поставлений через відсутність коштів.
З 1994 по 1997 рік працював звукорежисером за контрактом з німецькою фірмою «Неккерман» (Neckermann Reisen, Deuchland), італійської «Аквамарин» (Aquamarine, Italy), кіпрської «Юніком» (Unicom, Cyprus), займався забезпеченням шоу-програм, які щовечора ставилися на зафрахтованих фірмою судах. Завдяки цьому зробив кругосвітні подорожі по маршруту Магеллана, південні і північні полярні рейси, побував в 140 країнах світу, тісно спілкувався з чудовими музикантами зі всього Світу, мав можливість познайомитися з системами музичної освіти США, Німеччини, Австралії, Нової Зеландії. Після закінчення контракту повернувся в Україну, займався аранжуванням, інструментовкою для різних складів, написанням пісень, співпрацював з комерційними радіостанціями, студіями ТБ і звукозапису.
З 1997 по 1999 рік – звукорежисер проект студії "Sound Factory" Одеса.
1999 року був запрошений до Одеської консерваторії для викладання інструментування, інструментознавства, поліфонії, електронної музики. Останнім часом основною темою досліджень стали різні аспекти музичної творчості, пов'язані з електронною музикою.
З 2002 по 2005 рік проходив навчання в аспірантурі Одеської музичної академії за спеціальністю «музикознавство».
У червні 2012 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Електронна музика в системі студійних жанрів» (науковий керівник – доктор мистецтвознавства, професор О. В. Сокол).
Постійно виїжджає за кордон для студійної роботи.