Міністерство освіти і науки України
 
Вступна кампанія 2021
 
 
Міністерство культури, молоді та спорту України

Історія кафедри сольного співу

Із самого початку існування консерваторії по класу співу були запрошені педагоги, які працювали у музичному училищі. Це професор ІІ ступеня Ю. О. Рейдер і відомий у ті роки артист італійської опери Д. Ю. Дельфино-Менотті. Крім того, у ті роки на кафедрі працювали педагоги Є. Я. Меннер-Каневська, Є. А. Сенягіна, В. А. Селявін, О. Н. Асланова, Долинов, Полибіна.

Діяльність вокальних класів викликала великий інтерес музичного життя міста. Особливу увагу приділяла преса. У першому випуску були відзначені учні Дельфино-Менотті – чудовий бас А. Швачко та Ю. Рейдер, які полонили усіх не тільки своїм голосом, але і блискучим артистизмом.

Незважаючи на явні успіхи окремих педагогів, основний недолік в роботі вокальної кафедри перших десятиліть полягав у тому, що не було ще єдиного методу викладання, тобто єдиної “школи”. Саме в спільній творчій роботі, у суперечках та дискусіях з питань постановки голосу, стильової інтерпретації і створення музично-художнього образа формувалася вокальна школа Одеської консерваторії.

У 1917 році першим керівником кафедри сольного співу стала недавня випускниця консерваторії Юлія Олександрівна Рейдер. Вона успадкувала вокально-технічні установки своїх вчителів Ранконі (Італія), Леонової (Росія, учениця М. Глинки) і вміло суміщала досягнення російської вокальної школи з кращими зразками італійського мистецтва.

Рéйдер Юлія Олександрівна (1870 – 1942, м. Одеса) – видатна оперна співачка, педагог, засновниця всесвітньо відомої одеської вокальної школи, професор Одеської консерваторії, перша завідувачка кафедрою сольного співу (1917-1942), засновниця основних принципів методики вокалу 20-30-х років, відомий громадський діяч, науковець.

Ю.О. Рейдер працювала в італійських оперних театрах, в Харківському оперному театрі та в інших театрах країни. В її репертуарі були найскладніші арії оперного репертуару Дж. Верді, П. Чайковського, М. Римського-Корсакова та ін. Високоосвічений, талановитий музикант, Юлія Олександрівна усвідомлювала необхідність системного підходу, тобто створення єдиного методу викладання, який повинен ґрунтуватися на сполученні роботи зі створення музично-художнього образа з високими технічними даними.

Деякі з педагогів кафедри скептично відносилися до цього і дотримувалися усталених традицій. Але були і прихильники Юлії Олександрівни, серед них О. Асланова й В. Селявін.

О. Асланова понад 20 років працювала в Одеській консерваторії і багато уваги приділяла саме вокально-технічним установкам, підпорядковуючи їм навіть музично-художнє осмислення образа. Найвідомішою її ученицею стала народна артистка СРСР Є. І. Чавдар.

В. Селявін відстоював протилежний погляд на вокальну педагогіку. Він вважав, що робота над музично-художнім змістом має передбачати, випереджати “технічну метушню”, але в той самий час вимагав кантиленного співу. У класі професора В. Селявіна були виховані: лауреат республіканського конкурсу, солістка Одеського театру опери і балету А. Крижановська, соліст Київського оперного театру В. Козерацький, лауреати Всеукраїнського конкурсу С. Молотова, К. Платова, до V курсу навчався О. Кривченя.

Ю.О. Рейдер ніколи не відокремлювала техніку вокалу від розкриття музично-художнього образа. Вона вважала, що ці два процеси повинні тісно переплітатися і бути за своїм значенням рівноцінними з тією лише різницею, що в перші роки навчання більше уваги слід приділяти постановці голосу.

Виступаючи у 1927 році на І Всеросійському з'їзді вокалістів Ю. Рейдер намагалась надати наукову основу вокальній педагогіці, покінчити з дилетантським підходом у навчанні. Сутність єдиного методу викладання вона формулювала так: “Техніка вокалу і розкриття художнього образу, як нерозривний процес”; “Хто хоче співати – повинен вміти дихати, в диханні – життя вокаліста”; “Співак, який не володіє серединою свого голосу, ніколи не зможе співати” та ін. Вона призивала до відкритого активного обміна досвідом, знаннями, намагаючись узагальнити всю інформацію і створити єдиний метод викладання вокалу.

Під час ВВВ Ю. Рейдер залишалась в Одесі, де й передчасно пішла з життя.

Діяльність професора Ю. Рейдер була висвітлена в багатьох документах, які, на жаль, загубились чи зникли під час ВВВ. Тому основні аспекти її діяльності можуть бути розглянуті лише в рамках її рукописного докладу, який знаходиться в бібліотеці Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової; а також в методичному посібнику Н.Ф. Войцеховської “Одесская вокальная школа. Её история и достижения” (Одеса, 1982).

Найбільш відомі випускники Ю. О. Рейдер – народний артист РРФСР С. Мигай, народний артист СРСР М. Гришко, народний артист УРСР М. Бем, заслужена артистка УРСР О. Благовидова, професор І. Райченко, заслужений артист РРФСР Б. Гефт.

Аналізуючи і систематизуючи методи викладання Ю. Рейдер, О. Асланової, В. Селявіна, можна впевнено сказати, що вони усі внесли великий вклад у формування і розвиток одеської школи вокального мистецтва.

Ю. Рейдер створила цілу плеяду послідовників своєї вокальної методики, уособлене її учнями – О. М. Благовидовою (завідуючою кафедрою 1944-1974 рр.), І. В. Райченко, Ф. І. Дубиненко, М. В. Голятовською.

Рáйченко-Скуфаті Інна Володимирівна (11.08.1892 р., м. Кішинев, Молдова) – видатна співачка, учениця професора Ю. О. Рейдер, професор Одеської консерваторії.

І. Райченко закінчила Одеську консерваторію у 1920 році. З 1922 по 1924 рік працювала в Одеському оперному театрі; з 1944 – викладач сольного співу; з 1954 – доцент Одеської державної консерваторії; з 1959 – професор Одеської державної консерваторії.

За період педагогічної роботи підготувала велику кількість яскравих виконавців-артистів оперних театрів, лауреатів Міжнародних та Всесоюзних конкурсів. Серед них: народна артистка УРСР професор, академік Г.А. Поливанова, артисти Тихонова, Затинайло, а також професор, заслужений діяч мистецтв України Н.Ф. Войцеховська.

Дубінéнко Федір Ігнатович (12.01.1898, м. Херсон – 1974, м. Одеса) – відомий співак, талановитий педагог, професор.

Закінчив Одеський музично-драматичний технікум як виконавець (1925) та Одеський музично-драматичний інститут як педагог (1929).

З 1927 по 1941 рік працював в Одеській державній консерваторії на посаді викладача, а після демобілізації, з 1948 року на посаді доцента. З 1950 по 1958 рік був замісником директора Одеської консерваторії; 1952 року працював на посаді професора; з 1957 по 1961 рік був завідувачем кафедрою сольного співу, з 1965 – професором.

Серед випускників Ф. Дубіненко багато лауреатів Республіканських, Всесоюзних, Міжнародних конкурсів, солістів театрів СРСР, серед них: Є. Молчанова, П. Красуля, А. Богарченко, К. Каменьянова (заслужена артистка УРСР) та ін.

За багаторічну діяльність Ф. Дубіненко нагороджений орденом “Знак Пошани”, почесною грамотою Міністерства культури СРСР і ЦК профспілки робітників культури, знаком “За відмінну роботу” МК СРСР.

Дубінéнко Федір Ігнатович (12.01.1898, м. Херсон – 1974, м. Одеса) – відомий співак, талановитий педагог, професор.

Він закінчив Одеський музично-драматичний технікум (1925) як виконавець і Одеський музично-драматичний інститут (1929) як педагог. 

Працював Ф. Дубіненко в Одеській державній консерваторії. З 1927 по 1941 рік на посаді викладача, а після демобілізації, з 1948 року на посаді доцента, з 1950 по 1958 рік він був замісником директора ОДК, з 1952 – працював на посаді професора, у 1957-1961 роки – був завідувачем кафедрою сольного співу, з 1965 року– професором.

Серед випускників Ф. Дубіненко багато лауреатів Республіканських, Всесоюзних, Міжнародних конкурсів, солістів театрів СРСР. Серед них: Є. Молчанова, П. Красуля, А. Богарченко, К. Каменьянова (засл. арт. УРСР) та ін.

За багаторічну діяльність Ф. Дубіненко нагороджений орденом «Знак Пошани», почесною грамотою Міністерства культури СРСР і ЦК профспілки робітників культури, знаком «За відмінну роботу» МК СРСР.

Урбан Наталя Аркадіївна (1.01.1904 – 05.10.1961, м. Київ) – відома співачка (сопрано), педагог, доцент, професор. Закінчила Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського (1925) по класу професора О. О. Муравьйової (викладач видатних співаків І. Козловського, З. Гайдай, Л. Руденко, Д. Євтушенко, Н. Захарченко, Н. Скоробагатько та ін).

Н. Урбан працювала солісткою державних театрів України (Київського, Одеського, Луганського, Дніпропетровського, Харківського, Магнітогорського) на посаді провідного сопрано; з 1944 року – викладач кафедри сольного співу Одеської державної консерваторії імені А. В. Нежданової. У 1954 році отримала звання доцента, 1958 року – професор.

Серед учнів Наталі Аркадіївни слід зазначити народну артистку РСФСР професора, лауреата міжнародних конкурсів Г. Олейниченко, народну артистку України, професора, лауреата І Всеукраїнського конкурса вокалістів О. Фоменко та ін.

Н. А. Урбан вела і науково-методичну роботу. Серед її публікацій методичні роботи історично-педагогічного плану – “Развитие русской музыкальной школы”, “Курс лекций по методике вокала” (вид. “Музгиз”, Москва) та ін.

Н. Урбан нагороджено медаллю “За трудову доблесть”.

Всі роки своєї педагогічної діяльності вони присвятили створенню одеської вокальної школи, і донині становить славу Одеської консерваторії та вітчизняного вокального мистецтва.

У 1945 році кафедру сольного співу очолила видатна особистість, талановита співачка і педагог, професор, народна артистка України Ольга Миколаївна Благовидова. До складу кафедри входили фахівці-професіонали, талановиті музиканти, які склали друге покоління педагогів кафедри сольного співу. Це учениці Ю. О. Рейдер – І. В. Райченко, М. В. Голятовська, Ф. І. Дубиненко, Н. М. Бартош-Седенко, а також вихованка Київської консерваторії Н. А. Урбан, яка навчалася в С. Мотте у Харкові.

О.М. Благовидова продовжила і втілила в життя ідею свого педагога Ю. О. Рейдер про створення єдиних методичних принципів, єдиного монолітного колективу, що живиться від одного кореня – від багатої культурної традиції багатьох поколінь визначних співаків, що складають славу Одеської вокальної школи.

Одержавши чудову музичну освіту, володіючи знанням іноземних мов, накопичивши величезний оперний і камерний репертуар, О. М. Благовидова стала дійсно авторитетним об’єднуючим чинником, що привів кафедру сольного співу до закономірних перемог в Україні та на міжнародному рівні.

Благовидова Ольга Миколаївна (квітень 1905, м. Ленінград – 23.10.1975 р., м. Одеса) – видатна співачка (меццо-сопрано), лауреат І Всесоюзного конкурсу музикантів-виконавців, народна артистка України, талановитий педагог, професор, завідувачка кафедрою сольного співу (1944-1974), одна із засновників Одеської вокальної школи.

О. Благовидова в 1925 році закінчила музично-драматичний інститут по класу рояля і співів з відзнакою (по класу легендарної співачки, педагога, професора Ю. О. Рейдер). Працювала вона у Великому театрі СРСР в Москві (1928-1931); в Тбіліському театрі опери і балету (1931-1932); в Одеському театрі опери і балету (1932-1941); наприкінці червня 1941 року у складі солістів театру евакуювалась до Алма-Ати, де продовжувала працювати в театрі опери і балету (1941-1944); в червні 1944 року відповідно до державного указу повернулась до Одеського театру опери і балету (1944 – березень 1948).

Паралельно з виконавською діяльністю, О. Благовидова викладала сольний спів в Одеській музичній професійній школі (1925-1928); з 1933 року працювала в Одеській державній консерваторії на посаді викладача; з 1939 року – доцента; з 1948 – завідувачки кафедрою, з 1951 – професора.

Серед вихованців О.М. Благовидової народні і заслужені артисти, перлини вокального мистецтва Одеси, України, СРСР, а саме: народна артистка СРСР Б. Руденко, народна артистка УРСР З. Христич, народна артистка України М. Огренич, А. Бойко, заслужені артистки УРСР Т. Мороз і А. Джамагорцян та ін.

Спадкоємність педагогічних традицій на кафедрі сольного співу була необхідна для створення більш глибокого фундаменту методичної майстерності і закріплення досягнутого досвіду. Для цього було багато передумов, у тому числі створення сприятливого науково-творчого середовища, обмін досвідом не тільки в Україні, але й за її межами, а головне – можливість демонструвати і пропагувати результати роботи на республіканських, всесоюзних і міжнародних конкурсах і вокально-методичних конференціях.

Результати були вражаючими. Досить перелічити імена найбільш видатних виконавців: народні артисти – Є. Чавдар, Т. Пономаренко, Р. Сергієнко, Г. Олейниченко, Г. Поливанова, О. Фоменко, Є. Молчанова, Б. Руденко, З. Христич, З. Лисак, Б. Зайцев, А. Бойко, С. Рудес, М. Огренич, Л. Жилкин, І. Яценко, А. Капустін, Л. Зирянова, І. Пономаренко, Л. Ширіна; заслужені артисти – В. Каталаєва, П. Василевська, М. Терзіан, Р. Каченовський, А. Льоховий, Р. Мартиросова, В. Нещеретний, В. Дмитрієва, Г. Красуля, Л. Романенко, В. Олейникова, Т. Мороз, А. Джамагорцян, Н. Нефедова, О. Слюсаренко, Л. Громико, Жариков, В. Тарасов, Н. Каримян, В. Навротський, Л. Шемчук, Н. Шакун, Г. Жадушкіна; заслужений діяч мистецтв – Н. Войцеховська; професор – Л. Цуркан.

Тепер можна було говорити про створення Одеської вокальної школи, що на всіх рівнях відрізнялася бездоганною технікою вокалізації, академічністю, вірним розумінням стилю, щирістю й емоційністю виконання.

Як завідуюча кафедрою, О. М. Благовидова велику увагу надавала дисципліні і вимагала серйозного, вдумливого відношення до професії як від студентів, так і від викладачів. Вона вважала, що відвідування академічних концертів кафедри, спектаклів в оперній студії є продовженням навчального процесу, а спектаклі в оперному театрі й концерти філармонічних колективів збагачують духовний світ, розширюють музичний кругозір майбутніх артистів.

Величезне значення О. М. Благовидова надавала розробці методичних аспектів у науковій діяльності викладачів, закріпленню загальних педагогічних принципів. Усього за час її перебування на посаді завідувачки кафедрою закінчило консерваторію 309 студентів-вокалістів.

Підтримуючи ідею спадкоємності, Ольга Миколаївна запрошує на роботу своїх випускників: народного артиста України М. Л. Огренича, заслужених артистів України Т. В. Мороз і А. В. Джамагорцян; учениць І. В. Райченко – народну артистку України Г. А. Поливанову, заслуженого діяча мистецтв України Н. Ф. Войцеховську; учня Ф. І. Дубиненко – заслуженого артиста України В. С. Нещеретного; ученицю Н. А. Урбан – народну артистку України О. М. Фоменко.

Органічно вливається в колектив кафедри випускник Харківської консерваторії по класу професора П. В. Голубєва, соліст Одеського оперного театру, заслужений артист України Є.М. Іванов.

Саме ці постаті склали міцну основу третього покоління педагогів кафедри сольного співу.

Незамінним помічником педагогу в справі становлення співака є концертмейстер. Яскравий слід на цьому поприщі в історії кафедри залишили: Б. А. Ентіна, Р.Я. Кауфман, Л. Корсаюцька, Д. М. Галагорська, Є. Н. Лехтер, Р. І. Ойгензихт, Н.С. Корсун, М.Н. Мельничук, Є.Б. Штейнберг, М.І. Сергієнко, В. А. Бєляєва, а також заслужена артистка України Л.І. Іванова.

У 1976 році кафедру очолила колишня випускниця класу І. В. Райченко, народна артистка України Галина Анатоліївна Поливанова. Чудова співачка, яка понад 20 років працювала на сцені оперного театру і мала величезний оперний і камерний репертуар, вона до того ж виявилась і яскравою особистістю, талановитим педагогом і керівником, що відкрив нову сторінку в історії кафедри сольного співу Одеської державної консерваторії.

Огрéнич Микола Леонідович (08.12.1937, с. Івановка, Одеської обл. – 12.04.2000 р., м. Одеса) – видатний прославлений співак (тенор) із світовим ім’ям, лауреат Міжнародних конкурсів: в м. Вервье та конкурсу ім. П. Чайковського (І премія та Золота медаль), педагог, громадський діяч, ректор Одеської державної консерваторії імені А. В. Нежданової (1984-2000), професор, народний артист УРСР, член-кореспондент Академії мистецтв України, почесний громадянин Одеси.

М. Огренич за багаторічну працю нагороджен Орденом “За заслуги” ІІІ ст. (1997), Почесною грамотою Президії Верховної Ради Естонської РСР, ювілейною медаллю (до 100-річчя В. Леніна).

Микола Леонідович закінчив Одеське музичне училище (1964) та Одеську державну консерваторію за фахом “Сольний спів” (клас професора О. Благовидової, 1968). Почав працювати солістом театру музичної комедії, ще коли був студентом консерваторії. В 1966 році його було запрошено на посаду провідного соліста Одеського театру опери та балету. З 1967 по 1969 рік стажувався в Міланському театрі “Ла Скала”; а в 1970 році почав працювати в Одеської державної консерваторії імені А.В. Нежданової: спочатку на посаді викладача, а потім – доцента (1983), ректора (1984), професора (1988).

М. Огренич гастролював більш ніж по 40 країнах, а в його репертуарі було близько 400 творів.

Учні М. Огренича стали володарями перших премій на престижних Міжнародних конкурсах вокалістів, багато хто з них прикрашає сцени найбільш відомих оперних театрів світу (К. Андрєєв, Р. Зіневич, В. Горай та ін.).

Іванóв Євген Миколайович (26.05.1936, м. Харків – 06.04.1991, м. Одеса) – видатний співак (бас) із світовим ім’ям, лауреат Республіканського фестивалю молодих виконавців, Всесоюзного конкурсу вокалістів, Українського республіканського конкурсу вокалістів, професор, завідувач кафедрою оперної підготовки (1987-1991), заслужений артист УРСР.

Є.М. Іванов закінчив Харківську державну консерваторію (1959) за фахом “Сольний спів”. Відразу його було запрошено на роботу до Одеського оперного театру. З 1964 року він почав викладати на кафедрі сольного співу Одеської державної консерваторії імені А. В. Нежданової, суміщаючи педагогічну діяльність із роботою в оперному театрі. З 1977 року – доцент кафедри, з 1987 – професор.

Серед учнів Є.М. Іванова – народні і заслужені артисти, лауреати численних різноманітних конкурсів, а саме: М. Кит (заслужений артист РСФСР, лауреат Міжнародного конкурсу в Барселоні); професор кафедри сольного співу В. Навроцький (заслужений артист РСФСР, лауреат Всесоюзного конкурсу); Д. Харитонов (лауреат Всесоюзного конкурсу ім. М. Глінки) та ін.

Є.М. Іванов нагороджен премією Держосвіти СРСР (1988) та знаком “За відмінну Працю” Міністерства культури СРСР.

Фомéнко Олександра Миколаївна (08.03.1923, м. Бершадь, Вінницької обл.) – відома співачка (ліричне сопрано), педагог, народна артистка України, професор, лауреат Республіканського фестивалю молодих виконавців (1957), лауреат І премії І Всеукраїнського конкурсу вокалістів (1959).

О. Фоменко має численні нагороди, а саме: Орден “Знак Пошани” (1960), Почесну золоту відзнаку Одеської обладміністрації, а також Митрополита Київського і всієї України Предстоятеля Української православної церкви Володимира, Орден Української Православної Церкви Святої Великомучениці Варвари (2003).

Олександра Миколаївна учасниця ВВВ, нагороджена восьма медалями.

Свій творчий шлях почала в Тульському музичному училищі, яке закінчила в 1950 році (клас викладача О. П. Успенської, учениці Н. Райського – педагога С.Я. Лемешева). Продовжила освіту в Одеській державній консерваторії імені А. В. Нежданової, яку закінчила в 1954 році за фахом “Сольний спів” (клас професора Н. А. Урбан, учениці О. Муравьйової); потім – Київський державний університет, факультет західних мов і літератури (німецьке відділення).

О. Фоменко працювала солісткою Одеської обласної філармонії (1955-1980). З 1959 по 1980 рік суміщала концертну діяльність з педагогічною в Одеській державній консерваторії; з 1980 року на постійній роботі в консерваторії, з 1981 року – доцент, з 1991 – професор.

Нею створено більш ніж 30 сольних програм, більшість з яких присвячена українській музиці і на тексти українських поетів (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українки, В. Сосюри та ін.), а також велика кількість авторських концертів з творів В. Косенка, Ф. Надененко, К. Данькевича, Ю. Мейтуса, Т. Малюкової-Сидоренко та ін. Вона успішно виступала з симфонічними оркестрами і творчими колективами України – капелою “Думка”, “Трембіта”. Працювала з видатними диригентами Н. Рахліним, М. Покровським, Ю. Алієвим та ін.; гастролювала із сольними концертами в містах УРСР, РСФСР, Молдови, Прибалтики, Закавказзя, Сибіру, а також за кордоном – в Японії, Канаді, Фінляндії, Німеччині та ін.; озвучила два відомі кінофільми – "Чорноморочка" та “Весна на Заречной улице”.

Ім'я О. М. Фоменко занесено в музичну енциклопедію СРСР, "Митці України”, "Твої імена, Одеса", а також в Біографічний енциклопедичний словник “Жінки України”.

О.М. Фоменко має більш ніж 35 випускників. серед них: Т. Буркацька – заслужена артистка України і лауреат 5-ти Міжнародних конкурсів; О. Стаховська – народна артистка України, професор, солістка Одеської філармонії, професор кафедри сольного співу ОНМА; Г. Шестерньова (працює в Німеччині – оперна співачка, лауреат 3-х Міжнародних конкурсів); лауреати Міжнародних конкурсів – Н. Логвинова, Л. Тиха, А. Меджидова, дипломанти Міжнародних конкурсів – Т. Лебедєва, О. Небога, А. Меджидова та ін.

Войцехóвська Наталія Феодосіївна (07.11.1927) – талановита співачка (меццо-сопрано), педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор, нагороджена медалями “За відмінну роботу”, “До 50-річчя Перемоги”, “Ветерану праці”, “Золота відзнака губернатора”.

Н. Войцеховська закінчила Одеську консерваторію в 1954 році за фахом “Сольний спів”(клас професора І. Райченко).

Велика кількість учнів Войцеховської Н. Ф. стали лауреатами Національних та Міжнародних конкурсів, отримали почесні звання заслужених артистів України. Серед них: Н. Шакун, В. Ревенко, Л. Стадніченко, І. Берлізова та ін. Її вихованці працюють зараз на кафедрі сольного співу. Це кандидат мистецтвознавства, доцент А. Кулієва; ст. викладачі Л. Самохліб та Л. Васютинська.

Серед наукових робіт Наталі Феодосіївни: "Применение методов исследования в учебном процессе при обучении студентов-вокалистов" (1982), "Одесская вокальная школа, её история и достижения" (1982) та ін.

Мороз Таісія Володимирівна (03.08.1936, м. Київ)– відома оперна, камерна співачка, педагог, професор, заслужений артист України, лауреат конкурсу молодих оперних співаків (1963).

Т. Мороз закінчила Одеську державну консерваторію імені А. В. Нежданової (1964), володарка персональної стипендії Л. Ревуцького. З 1963 року працювала солісткою Одеського державного театру опери та балету, з 1965 – викладач Одеської консерваторії, потім – доцент, професор.

Т. Мороз здійснила фондові записи на радіо і телебаченні (Київ, Москва, Одеса), проводила численні майстер-класи, гастролювала по містах України, СНД та зарубіжжя. Озвучила низку кінофільмів, серед яких “Молоді голоси”, “Твої імена, Одеса”.

Серед учнів Таісії Володимирівни лауреати національних та міжнародних конкурсів – М. Вискворкина, А. Перетятько, Н. Болдирева та ін.

Серед публікацій: методична робота «Виховання високих голосів в класі професора народної артистки України Благовидової О. М.».

Тетеря Юрій Юхимович (27.08.1938, м. Ніжній Тагіл – 02.10.2007, м. Одеса)– видатний викладач-методист, співак (тенор), доцент кафедри сольного співу Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової.

Закінчив Одеську державну консерваторію імені А.В. Нежданової, клас викладача Голятовської М.В. Він працював викладачем вокалу у Південноукраїнському університеті імені К.Д. Ушинського, викладачем кафедри сольного співу Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової, пізніше – доцентом.

Серед учнів Юрія Юхимовича лауреати багатьох Національних та Міжнародних конкурсів, провідні співаки світових оперних театрів – Віталій Білий, Юрій Міненко, Іван Сініца, Іван Газинский, Сергей Узун та ін.

Проводив велику методичну роботу, розроблював та впроваджував авторську методику викладання вокалу та постановки голосу. Серед публікацій:

  • «Компоненти професійного становлення чоловічого співочого голосу. Навчальний посібник за курсом «Методика постановки співочого голосу». – Одеса: ОДМА, 2002. – 24 с.
  • Общие и специальные певческие способности : курс лекций «Методика обучения пению». – Одесса: ОГМА, 2002. – 24 с.
  • Основы профессионального пеня – музыкальность и техника: курс лекций «Методика обучения пению». – Одесса: ОГМА, 2002. – 23 с.
  • Основы чувственной сферы певца курс лекций «Методика обучения пению». – Одесса: ОГМА, 2002. – 23 с.

Сьогодні кафедра сольного співу об’єднує фахівців різних поколінь, а саме:

Концертмейстери кафедри сольного співу:

 

Інформацію підготували: професор Г. А. Поліванова, в.о. професор О. В. Стаховська.