Міністерство освіти і науки України
 
Вступна кампанія 2021
 
 
Міністерство культури, молоді та спорту України

Історія кафедри теорії музики та композиції

Історія кафедри теорії музики та композиції Одеської консерваторії (нині – Одеська національна музична академія імені А.В.Нежданової) веде свій офіційний відлік з 1934 року. За довгі роки існування кафедри збереглася спадкоємність поколінь і передача традицій професійної музично-теоретичної та композиторської освіти, яка склалася ще задовго до її формування.

Витоками одеської теоретико-композиторської школи прийнято вважати відкриття в середині 1860-х років музичних класів при "Товаристві любителів музики" під керівництвом Петра Сокальського, а також діяльність його наступників, учнів М.А.Римського-Корсакова – Порфирія Молчанова, а потім Вітольда Малішевського та Василя Золотарьова.

Діяльність Порфирія Устиновича Молчанова (1863 – 1945) на довгі роки стала основою музичної теоретичної школи Одеси. Будучи випускником Санкт-Петербурзької консерваторії, він викладав композицію, контрапункт і фугу (поліфонію) в одеських класах, базуючись на програмах, наближених до рівня консерваторії. Згодом завідував кафедрою теорії музики та композиції Одеської консерваторії до 1944 року.

Вітольд Йосифович Малішевський (1873 – 1939) вів класи спеціальної композиції, гармонії, енциклопедії, обов'язкового інструментування. Пізніше, після реорганізації музичних класів, Одеського музичного училища в консерваторію, ставши її ректором, професор В.Малішевський продовжував вести клас спеціальної теорії та композиції.

Василь Андрійович Золотарьов (1872 – 1964) був запрошений до Одеси для керівництва класом композиції. Серед його випускників Олександр Коган, Костянтин Данькевич, Володимир Фемеліді, Яків Файнтух та інші.

Першим завідувачем кафедри став учень і продовжувач школи Вітольда Малішевського – теоретик, композитор, професор Микола Миколайович Вілінський (1888 – 1956). Закінчивши Одеську консерваторію як композитор у 1919 році (навчання в консерваторії було перервано з 1916 по 1917 роки у зв'язку із закликом на службу в Царську Армію), він викладав в ній до 1941 року.

Восени 1920 року Художньою радою Одеської консерваторії М. Вілінський був обраний на посаду викладача музично-теоретичних дисциплін. Поряд з викладацькою діяльністю виконував обов'язки голови Творчого відділу, а в наслідку – декана музично-теоретичного факультету аж до 1928 року.

1926 року за поданням Художньої ради та дирекції Одеської консерваторії наказом НКП УРСР Вілінський М.М. був затверджений у званні професора.

Протягом 1925-1927 років М.Вілінський організовував цикли історичних концертів в Одесі, залучив для цієї роботи своїх колег – професорів К.К.Пігрова і П.С.Столярського.

З 1928 по 1931 рік – заступник директора Одеської консерваторії (пішов з посади за власним бажанням у зв'язку з творчою навантаженням).

З 1931 по 1933 рік – завідувач музично-теоретичної кафедрою; 1933-1934 – завідувач Науково-дослідної кафедрою музичної теорії; 1934-1938 – завідувач кафедрою гармонії та композиції.

З 1927 по 1930 рік був делегатом Одеської Міської ради по секції наросвіти. У 1939 році обраний депутатом Одеської Міської ради. З 1935 року був членом оргкомітету Спілки композиторів України і був обраний Головою Одеської обласної організації Спілки композиторів. З 1939 по 1948 рік – член Правління Спілки композиторів України.

У 1940 році разом з М.Старковою та П.Столярським брав участь в організації Кишинівської консерваторії.

З 1941 по 1944 рік перебував в евакуації в м. Ташкенті, працював на посаді професора Ташкентської консерваторії.

З 1944 року – професор і декан композиторського факультету Київської консерваторії. З 1949 року – завідувач кафедри теорії музики та композиції Київської консерваторії.

1949-1950 – підготував до видання повне зібрання фортепіанних творів М.Лисенка, серед яких чимало творів відновив з чернеток, а деякі – завершив.

1951 року М. Вілінському присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України. Також він був нагороджений орденом Леніна, Знаком Пошани і медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні".

Серед учнів М. М. Вілінського такі відомі імена, як: К.Данькевич, О.Фельцман (єдиний учень по композиції в школі П.С.Столярського), О.Білаш, С Орфея, Л.Гуров, Д.Гершфельд, В.Фемеліді, А.Муха, Є.Зубцов, М.Завалішина, А.Водовозов, В.Кучеров та інші. Також, в числі учнів не композіторов: Е.Гілельс, Д.Ойстрах, М.Грінберг, Я.Зак та інші.

Микола Вілінський є автором вокально-симфонічних та симфонічних творів, вокально-хорових обробок українських, російських і молдавських народних пісень, камерно-інструментальних та камерно-вокальних творів, а також ряду теоретичних робіт і статей.

Одним з провідних педагогів кафедри під час завідування М.М.Вілінського був Олександр Антонович Павленко (1882 - 1941) - професор, викладач теоретичних дисциплін (енциклопедія, інструментування, гармонія та аналіз музичних форм). Він був талановитим педагогом, умів захоплююче підносити матеріал, складне перетворювати в доступне і зрозуміле. О. А. Павленко, разом з М.М. Вілінським, - наступник теоретичної і композиторської школи Вітольда Малішевського.

Колектив кафедри регулярно поповнювався молодими та освіченими випускниками одеської теоретичної школи. У період до 1963 року на кафедрі працювали:

  • композитор, музикознавець, диригент, піаніст і педагог Лев Симонович Гуров (1910 – 1993) – учень П.Молчанова по композиції та поліфонії, М.Вілінського по гармонії, О.Павленко з аналізу музичних форм та інструментування. Після закінчення 1932 року теоретико-композиторського відділення Одеського Муздраміна імені Л.Бетховена, Л.Гуров почав викладати курси аналізу музичних форм та інструментування, а також курс спеціального твору.
  • композитор, теоретик, майбутній ректор консерваторії (з 1951 по 1962 рік), професор Серафим Дмитрович Орфєєв (1904 – 1974). С.Орфєєв вступив до лав викладачів Одеської консерваторії відразу після її закінчення. У 1934 -1941 роках був асистентом кафедри композиції, з 1945 року – доцентом кафедри теорії музики та композиції, з 1951 року – в.о. професора, а з 1971 року – професором. Викладав сольфеджіо, спеціальну гармонію, поліфонію, композицію (його ученицею була Т. Сидоренко-Малюкова), спеціальність. У його класі були виховані 26 музикознавців, в тому числі: Р.Болховський, Г.Вірановський, Л.Гойхман, І.Мазур, Є.Маркова, І.Мітрохін, Р.Розенберг, А.Ровенко, О.Соколов.

Серафим Орфєєв є автором безлічі робіт, серед яких: «Музыкальные связи Украины с Россией», «О роли вдохновения в художественном процессе», «Проблемы современной гармонии», навчальний посібник «Одновысотные трезвучия и тональности» (К., 1968); «Н.Леонтович та україньска народна пісня» (К., 1981); очерк «Історія Одеської консерваторії» (Одеса, 1963).
Його композиторська спадщина включає численні твори, серед яких: оркестрова сюїта (1932), чотири квартети (1930, 1931, 1941, 1946), п'ять прелюдій (1928), альбоми для юнацтва (1949, 1967), хори на слова М. Лермонтова, І. Франка, Д. Бєдного, пісні на слова Т.Шевченка, І.Франка, М.Рильського, обробки російських, українських, білоруських, молдавських народних пісень, музика для театральних вистав та інші.
С.Орфєєв – учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями.

  • теоретик та композитор Марія Семенівна Завалишина(1903 – 1991). Закінчила консерваторію по класу композиції П.Молчанова. Працювала на кафедрі в 1945 – 1951 роках, викладала гармонію, аналіз музичних творів, історію музики. М.Завалишина нагороджена багатьма медалями. Як композитор, віддавала перевагу музиці для театральних драматичних постановок, камерно-вокальним та інструментальним жанрам.
  • теоретик Яків Самуилович Файнтух(1892 – 1974) – випускник по композиції В.Золотарьова та П.Молчанова. Почав викладати в Одеській консерваторії в 1935 році. Серед його творів радіоопера та оперети, симфонічні поеми, вокально-симфонічні сюїти, кантати та ін.
  • теоретик, композитор, диригент, піаніст, співак, ректор консерваторії з 1944 по 1951 рік Костянтин Федорович Данькевич (1905 – 1084) – учень В.Золотарьова та П.Молчанова по композиції, М.П.Рибіцької по фортепіано. З 1929 року викладав в консерваторії теоретичні та історичні дисципліни, вів клас композиції. У 1935 році – доцент, у 1948 році – професор по класу композиції. У післявоєнний час очолював Одеське відділення Союзу композиторів. К. Ф. Данькевич – заслужений діяч мистецтв УРСР (1946), народний артист УРСР (1954), народний артист СРСР (1964), нагороджений орденом Леніна (1960), Орденом Трудового Червоного Прапора (1954), медалями. В Одесі були написані його балет "Лілея" (1939), опера "Богдан Хмельницький"(1951) та інші відомі твори.
  • завідувач кафедрою в період з 1944 по 1965 рік, декан теоретичного факультету, професор Олександр Лазаревич Коган(1895 – 1980). За рекомендацією В. Малішевського, почав викладати, будучи ще студентом. Після закінчення Одеської консерваторії у 1925 році вів курси сольфеджіо, гармонії, аналізу музичних творів, а також спеціальність. Серед 29-ти його учнів та випускників: В.Шпилька, В.Алексєєв, О.Крсаотов, І.Дорфман, О.Сокол.

Олександр Коган – автор таких навчальних посібників, як: "Підручник 4-х-голосного сольфеджіо" (3 випуски, 1930 – 1931), "Хрестоматія для гармонійного аналізу" (1933), "Посібник для розвитку слухових навичок" (4 випуски, 1935 – 1946). Серед його науково-методичних робіт виділяються: "Будова та принципи розвитку музичної думки у романтиків" (1 частина), "Формотворні моменти в творчості Ф. Шуберта", "Методи викладання професора Столярського", "Інтонаційні обороти в темах творів М.Глинки". У його композиторську спадщину входять "Симфонічна поема" (1946), дві увертюри (1952, 1954), камерно-інструментальна музика, хори, п'єси.

  • учень В. Золотарьова Дмитро Іванович Станков, що викладав на кафедрі в післявоєнні роки теоретичні дисципліни, історію музики та хорове диригування. Був одним із сподвижників В.Довженка у справі будівництва систематичного історичного зведення відомостей про українських композиторів в енциклопедичних виданнях. Наприклад, для "Української радянської енциклопедії" їм були написані статті про М.Балакірєва, М.Лисенка, Д.Бортнянського, М.Драгоманова та ін.
  • теоретик, композитор та талановитий піаніст Сергій Іполитович Хицунов, що закінчив Одеську консерваторію по класу К. Ф. Данькевича. Викладав сольфеджіо, гармонію, читання симфонічних партитур, інструментовку. С.Хицунов – член СКУ, з 1955 року – відповідальний секретар Одеського відділення Союзу композиторів. Серед його творів – дві симфонії (1949, 1951), симфонічні поеми, квартет, камерні твори.
  • теоретик та композитор С.Д.Кондратьєв, що незабаром іммігрував у Німеччину.
  • викладач теоретичних дисциплін Л.М.Бутович.

1963 року від кафедри теорії музики та композиції була відокремлена кафедра історії музики, яку очолив С.Д.Орфєєв. Завідуючою кафедрою теорії музики та композиції в період з 1966 по 1971 рік стала композитор, теоретик, педагог, професор, заслужений діяч мистецтв Тамара Сидоренко-Малюкова (1919 – 2005) – учениця професора М. В. Чегодаєвої по фортепіано, Л.С.Гурова та С.Д.Орфєєва по композиції, П. І. Молчанова по поліфонії, М.М.Вілінського по гармонії. Будучи ще студенткою 4-го курсу, Т.Сидоренко-Малюкова починає неофіційно викладати теорію музики, гармонію, аналіз музичних творів, інструментування у музикознавців та виконавців. Офіційно вона почала викладати в консерваторії з 1946 року (після її закінчення). У 1953 році – старший викладач, у 1956 році – в.о. доцента, у 1964 році – доцент.

Тамара Степанівна Сидоренко-Малюкова – заслужений діяч мистецтв (1981), нагороджена орденом Трудового Червоного прапора і медалями, заступник голови (1952-1954; 1966-1976), голова Правління Одеської організації Спілки композиторів України (1954-1966; 1976-1989).

Композиторська творчість Т.Сидоренко-Малюкової була високо оцінена Д.Шостаковичем. Серед її творів: балет "Чарівна туфелька" (1982), дві оркестрові сюїти (1945, 1971), дві симфонії (1946, 1950), увертюри (1960, 1964), кантати "До зірок" (1963) і "Пам'яті Пабло Неруди" (1973), концерти для арфи з оркестром і для голосу з оркестром, твори для арфи, струнних інструментів, для фортепіано та хорів, вокальні цикли та пісні, обробки народних пісень та ін.

У період з 1971 по 1977 рік кафедрою завідує музикознавець-теоретик, композитор і педагог Іван Дмитрович Ботвінов (1917 – 1980). З 1949 року він вів спецкурси гармонії та сольфеджіо, інструментування та читання симфонічних партитур, спеціалізації і твори на теоретико-композиторському відділенні. У 1951 році І.Ботвінов обіймає посаду декана фортепіанно-теоретичного факультету. З 1952 по 1954 роки працює художнім керівником в Одеській філармонії. З 1957 року – в.о. доцента кафедри теорії музики та композиції. У 1966-1969 роки – декан заочного відділення. У 1969-1971 роки – декан фортепіанно-теоретичного факультету; з 1971 року – фортепіанно-оркестрового факультету. Адміністративна діяльність І.Ботвінова в якості проректора з навчальної та наукової роботи сприяла процесу кадрового оновлення, приходу на кафедру теорії музики молодих вчених. І.Ботвінов також мав досвід композиторської діяльності. Видані його наступні твори: П'єси для духових інструментів, Концерт для домри з оркестром, Симфонієтта, 4 інструментальних концерту, Урочиста увертюра, Симфонічна поема «Пам'яті Котовського» та інші. Їм були написані такі дослідницькі та методичні роботи, як: брошура «Вчіться розуміти музику» (1960), «Поліфонія пісень донських козаків», «Український скрипковий концерт». Нагороджений орденом «Червоної зірки», медалями «За перемогу над Німеччиною», «За доблесну працю».

З 1977 по 2018 рік кафедру очолював старший викладач, ректор Одеської національної музичної академії імені А.В.Нежданової (2000  2018), доктор мистецтвознавства, професор, член-кор. Національної академії мистецтв України, академік АНВО України, заслужений діяч мистецтв України Олександр Вікторович Сокол. Він закінчив з відзнакою два відділення Одеської державної консерваторіі за спеціальностями: «народні інструменти» (учень професора Євдокимова В.М.) та «музикознавство» (учень в.о. професора Г.Н.Вірановського (керівництво дипломною роботою, поліфонія), С.Д/Орфєєва (гармонія), О.О.Красотова (інструментування, читання симфонічних партитур), О.Л.Когана (аналіз музичних творів). Закінчив також аспірантуру Київської державної консерваторії імені П.І.Чайковського за фахом «Теорія музики» (науковий керівник – професор, доктор мистецтвознавства Герасимова-Персидська Н.О., кандидатська дисертація на тему «Теорія простій, складної та синтетичної фактури в творах І. Стравінського»), докторантуру (докторська дисертація на тему «Термінологічні ремарки і музичний стиль»). Найбільш значні наукові праці: «Теорія музичної артикуляції», «Виконавські ремарки, образ світу і музичний стиль», «Структура музикознавства», «Інтонаційні вправи та імпровізація на заняттях сольфеджіо», «Експресивно-стилістичні ремарки і музичний стиль».

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2009), Дипломом щорічного рейтингу популярності людей та подій Одеси «Народне визнання» (2009), орденом "За заслуги" II ступеня (2013), медаллю імені Костянтина Пігрова «Чистота інтонації – основа хорового мистецтва». – За сприяння розвитку хорової творчості в Одесі та в Україні (2014), Золотой медаллю Національної академії мистецтв України «За значний творчий доробок» (2017), цінним подарунком – наручним годинником Одеської обласної ради «За багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у навчання і виховання молодих професійних кадрів, високий професіоналізм, активну громадянську позицію та з нагоди 80-річчя заснування Одеської організації Національної спілки композиторів України» (2017), Почесною грамотою від Національного Союзу композиторів України «За видатний внесок у розвиток сучасної музичної культури України та з нагоди 80-річчя Одеської організації Національної спілки композиторів України» (2017). Є лауреатом щорічного конкурсу «Люди справи» пам'яті Б. Ф. Дерев'янка (2013).

Під керівництвом Сокола О.В. захищено 9 кандидатських дисертацій та 2 докторські дисертації, значна кількість дипломних та магістерських робіт. Розробив в Одеській музичній академії спецкурс для магістрів «Логіка та основи наукових досліджень».

У співдружності з композитором Голубовим І. В. створив музику до 7-ми музично-драматичних вистав. Найбільш часто виконуються п'єси Сокола О. В. для оркестру народних інструментів: «Скоморошина», фантазія «Щедрик» на основі обробки М. Леонтовича з ансамблем бандуристок, пісня «Мі проходимо одними стібками», пісні для дитячого хору, для ансамблю бандуристок, гімни окремих ВНЗ Одеси, гімн ОНМА імені А.В.Неждановой.

Є Генеральним директором п'яти Міжнародних конкурсів піаністів пам'яті Еміля Гілельса, першого Міжнародного конкурсу воркалістов пам'яті А.В.Нежданової, Головою Одеської організації Національної Спілки композиторів України.

Примітними та знаковими були викладачі, чия діяльність відіграла важливу роль у розвитку та становленні сучасної теоретико-композиторської школи Одеської консерваторії (нині – Одеської національної музичної академії імені А.В.Нежданової):

  • Ісаханова Неллі Йосипівна (нар. 1931) – піаністка та музикознавець, кандидат мистецтвознавства, доцент, в. о. професора, випускниця ОДК імені А. В. Нежданової за двома спеціальностями: «фортепіано» (клас в.о. професора А.М.Плещіцер) та «музикознавство» (клас в.о. професора О.Л.Когана). У 1954-1957 роках навчалася в аспірантурі Ленінградської консерваторії (науковий керівник – доктор мистецтвознавства, професор Ю.М.Тюлін). У 1957-1958 роках викладала в Ленінградській консерваторії, а з 1958 року почала працювати в Одеській консерваторії на кафедрах загального фортепіано і теорії музики та композиції. З 1960 по 1966 рік жила в Ташкенті та працювала концертмейстером в оперному театрі і на теоретичній кафедрі Ташкентської консерваторії. У 1968 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Дві авторські редакції опери Мусоргського "Борис Годунов"». Неодноразово проходила ФПК при Московській консерваторії (під керівництвом доктора мистецтвознавства, проф. Є.В.Назайкинського). З 1966 року повернулася в Одеську державну консерваторію, де вела спецкурси поліфонії та аналізу музичних творів, спеціальність у музикознавців. Під її керівництвом захистили дипломні роботи понад 30 випускників. Методичні основи курсів, які читались, представлені в її навчальних посібниках, а саме: «Форми фуги», «Модифікації форми фуги в сучасній музиці», «Роль аналізу фактури у формуванні виконавської інтерпретації», «Лекції з виконавського аналізу фортепіанної фактури» та ін. Сьогодні Неллі Йосипівна живе в Німеччині.
  • Знатоков Юрій Володимирович (1926 – 1998) – заслужений діяч мистецтв України, відповідальний секретар Одеської секції Спілки композиторів України, член Спілки. Випускник Одеської консерваторії по класу композиції (клас О. Л. Когана). З 1974 року викладав композицію. Ю.В.Знатоковим створено три балету, дві оперети, три концерти для скрипки з оркестром, концерт для фортепіано з оркестром, симфонічна поема «Роздум на Мамаєвому кургані», цикли пісень, музика до 200 театральних вистав і музика до кінофільмів.
  • Болховський Рудольф Германович (1935 – 2002) – кандидат мистецтвознавства, доцент. Закінчив Одеську консерваторію по класу С.Д.Орфєєва. Викладав в консерваторії з 1959 року гармонію, сольфеджіо, спецкурс аналізу музичних творів для музикознавців і композиторів.
  • Вірановський Георгій Миколайович (1935 – 2013) – випускник С.Д.Орфєєва. За роки викладання в консерваторії читав загальні (для виконавців) та спеціальні (для музикознавців) курси, а саме: народна музична творчість, сольфеджіо, гармонія, історія музики (вітчизняна та зарубіжна), поліфонія. Розробив та вперше запровадив в практику викладання в ОДК два спецкурсу: «Музично-теоретичні системи» та «Вступ до спеціальності».
  • Ровенко Олександр Іванович (1942 – 2005) – музикознавець, педагог, композитор, професор, перший в Одесі доктор мистецтвознавства. Закінчив Одеське музичне училище (1959-1963) за фахом баян; музикознавчий факультет ОДК імені А.В.Нежданової (1963-1969) з відзнакою. У 1974 році закінчив аспірантуру Державного музично-педагогічного інституту імені Гнесіних, та в 1984 році – докторантуру Московської державної консерваторії імені П.І.Чайковського. У 1968-1969 роках працював в Одеській консерваторії, з 1969 по 1970 рік – в Одеському державному педагогічному інституті імені К.Д.Ушинського. З 1972 року знову в консерваторії. У 1976 році обраний членом редколегії республіканського науково-методичного збірника "Українське музикознавство". З 1979 року – член Одеського відділення Спілки композиторів України, обраний в Республіканську комісію з упорядкування творчої спадщини (підготував до видання книгу С.Д.Орфєєва «Леонтович та українська пісня», а також книгу С. С. Скребкова «Теорія імітаційної поліфонії»). Викладав в ОДК спецкурс з поліфонії для музикознавців і керував підготовкою дипломних та магістерських робіт студентів. З 1985 по 1999 рік виконував обов'язки проректора з наукової роботи. У 1992 році в навчальний план музикознавців введений розроблений О.І.Ровенко курс «Основи інформатики та комп'ютерної музики». У 1994 році він виступив ініціатором створення на базі консерваторії проблемної науково-дослідної лабораторії з розробки навчальних програм музично-теоретичної області. Серед створених в лабораторії проектів, є унікальна програма «Енгармонічно машина», розроблена за участю відомих програмістів. Ця програма отримала високу оцінку фахівців Німеччини, Голландії, Фінляндії, Ізраїлю та Китаю, які підтвердили перспективність обраних О.І.Ровенко наукових пошуків. За досягнення у навчальній та науково-методичній роботі присуджена премія Державного Комітету СРСР з народної освіти (1988). За заслуги в галузі вищої освіти СРСР нагороджений нагрудним знаком «За відмінні успіхи в роботі» (1988).
  • Красотов Олександр Олександрович (1936 – 2007) – композитор, заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри теорії музики та композиції, випускник Одеської консерваторії за трьома спеціальностями: композиція (клас Т.С.Малюкової), фортепіано (клас Б.А.Чарковского) і музикознавство (клас професора О.Л.Когана). Навчався на майстер-курсах у професора Ю.Фортунатова та професора Н.Пейко (Іваново, Москва). За час роботи в консерваторії вів курси читання симфонічних партитур, інструментування, інструментознавства, композиції. Серед випускників класу О. Красотова (їх понад 60) – визнані в нашій країні та за кордоном композитори: І.Голубов, К.Цепколенко, Г.Успенський, Ю.Гомельська, С.Шустов, Л.Самодаева, С.Усатенко та багато інші. З 1966 року член Спілки композиторів України, лауреат Національних та Міжнародних конкурсів: Всеукраїнського конкурсу в Києві (1967, 1971, 1983), Міжнародних конкурсів (в Берліні – 1973, в Токіо – 1992), обласної премії імені Є.Багрицького (1967). О. Красотов – автор численних творів різних жанрів: симфоній, опер, інструментальних концертів, ораторій, кантат, мюзиклів, романсів та пісень, музики до драматичних спектаклів, телепрограм, кінофільмів. Найбільш видатні твори – Концерт № 1 для фортепіано з оркестром, опера «Кінець казки» (лібрето В. Тимофєєва), Квартет для фортепіано, струнних та перкусії, Симфонія-концерт № 2 для труби з оркестром, присвячена Т. Докшіцеру, Опера «Таежная пісня» (лібрето Р. Розенберг), опера «Михайло Воронцов» (лібрето Р. Бродавко), «Прощання» для симфонічного оркестру.
  • Ассєєв Ігор Михайлович (1921 – 1996) – композитор, доцент. У 1952 році закінчив теоретико-композиторський факультет Музично-педагогічного інституту імені Гнесіних по класу композиції Т.Н.Хреннікова. Працював в ОДК імені А.В.Нежданової з 1952 року. З 1973 року – доцент кафедри теорії музики та композиції. Викладав сольфеджіо, гармонію, аналіз музичних творів, поліфонію, аранжування, читання симфонічних партитур, історію оркестрових стилів, методику викладання теоретичних дисциплін, спеціальність – композицію і музикознавство. У класі І. М. Ассєєва захистили дипломні роботи 8 музикознавців, серед них – Ан Чунг (заступник міністра культури Ханоя, В'єтнам). І.Ассєєв був членом спілки композиторів, автором багатьох великих творів: балет «Ларра», хореографічна поема «Соната-вальс», вокально-симфонічні кантати, поеми для симфонічного оркестру – «Три пальми», «Реквієм Невідомому матросу» (звучить на алеї Слави в Одесі з 1964 року), два концерти для фортепіано та симфонічного оркестру, «Симфонічні фуги» для органа та інші. Як музикознавець, І.М.Ассєєв створив ряд методичних робіт: «Методика викладання теорії, сольфеджіо та гармонії в музичному училищі», «Методичні рекомендації про виховання студентів-композиторів», «Збірник завдань по гармонії». Серед випускників-композиторів І.М.Ассєєва – О.Хартюченко, М.Лаврушка, П.Захаров, В.Храпачов, В.Ніколаєв та інші.
  • Успенський Георгій Леонідович (1942 – 2004) – композитор, викладач теоретичних дисциплін, доцент ОДК імені А.В.Нежданової. Викладав історію оркестрових стилів, хоровий лист, сучасну гармонію, поліфонію, спецкурс композиції. Ввів експериментальний клас композиції для дітей при школі педпрактики ОДК. Проводив майстер-класи для дітей-композиторів Болгарії, США, Токіо, Нагої. Наукові інтереси відбилися в кандидатської дисертації на тему «Закономірності відображення індивідуальних особливостей особистості композитора в музичних творах» (робота не закінчена). Серед його випускників – лауреати Міжнародних конкурсів В.Ларчик, І.Францескевіч; лауреати республіканських конкурсів Л Кириченко, Р.Безброж, О.Веселовський, Є.Стефанида.
    Г.Успенський – автор творів, які виконувалися в країнах СНД, Німеччині, Болгарії, Франції та інш. Серед них: ораторії «Cаntus magnificat», «Quo Vadis 2000 ...», кантати «Хай сильніше вдарить буря», «Чумацькі пісні», хорові концерти, інструментальні ансамблі та вокально-інструментальні цикли.
  • Голубов Іван Васильович (нар. 1950) – композитор, заслужений діяч мистецтв України, доцент кафедри. Закінчив консерваторію в 1973 році по класу композиції у О.Красотова і по класу музикознавства у В.Алексєєва. Викладав інструментовку, історію оркестрових стилів, композицію. Серед його робіт: симфонічні твори, інструментальні концерти, камерні вокальні та інструментальні твори. Лауреат 8 Республіканських та 2 Всесоюзних композиторських конкурсів (1981, 1984,) лауреат премії імені Є. Багрицького (1982) та премії імені М. Островського (1986).
  • Миколаїв Вадим Борисович (нар. 1956) – композитор, викладач теоретичних дисциплін. В Одеській консерваторії працював з 1990 по 1998 рік. Викладав гармонію, сольфеджіо, поліфонію та інструментознавство. З 1991 року викладав композицію. У 1995-1996 роках брав участь у Всеукраїнських конкурсах пісень (удостоєний звання лауреата), у Міжнародних фестивалях "Київ-мюзик-фест" (1991-1993 роки). Автор симфонічних творів, концертів та концертних п'єс для органа, п'єс для фортепіано, романсів і пісень.
  • Алексєєв Вадим Петрович (1937 – 2018) – музикознавець, кандидат мистецтвознавства, доцент, в.о. професора. 1956 року закінчив Одеську середню спеціальну музичну школу-інтернат імені професора П.С.Столярського. 1957 року вступив до Одеської державної консерваторії імені А. В. Нежданової на музикознавчий факультет. 1962 року закінчив консерваторію і був направлений на роботу до Вінницького музичного училища. 1967 рік – викладач-погодинник, 1968 рік – викладач кафедри теорії музики Одеської державної консерваторії імені А. В. Нежданової. 1974 року Алексєєв В.П. пройшов стажування на курсах підвищення кваліфікації в Київській консерваторії, а в 1977 році в Московській консерваторії. 1987 року – захистив в Київській державній консерваторії імені П.І.Чайковського дисертацію на тему: «Особенности сонатной формы в поздних симфониях Г. Малера». 1988 року рішенням ВАК при раді Міністрів СРСР було присвоєно вчений ступінь кандидата мистецтвознавства. 1991 року рішенням Держполітета СРСР з народної освіти присвоєно звання доцента. 29 травня 2002 року рішенням Вченої Ради ОДК імені А.В.Нежданової В.П.Алексєєв був обраний за конкурсом на посаду в.о.професора кафедри теорії музики та композиції. У різні роки нагороджувався грамотами за доблесну працю, має звання «Ветеран праці». За роки роботи створив IX випусків «Хрестоматії з читання симфонічних партитур», методичну розробку з даної дисципліни та ряд методичних посібників з гармонії. Опублікована монографія «Дослідження з античної археології Північного Причорномор'я», дві монографії з античної нумізматики Північного Причорномор'я, понад 50 статей із зазначеної проблематики в різних журналах та збірниках Москви, Петербурга, Києва, Кишинева, Тирасполя та Одеси. З 1999 року був співробітником Одеського музею нумізматики, а також членом Одеського Археологічного товариства і постійним автором статей в журналі Вищої антропологічної школи «Stratum plus» (Кишинів, Молдова).
  • Гомельська Юлія Олександрівна (1964 – 2016) – композитор, кандидат мистецтвознавства, доцент, член правління Національної спілки композиторів України, лауреат Міжнародних конкурсів. 1983 року закінчила Сімферопольське музичне училище імені П.І.Чайковського за спеціальністю «фортепіано» з відзнакою (клас С. Каневської), 1990 року – Одеську державну музичну академію імені А. В. Нежданової як композитор (клас професора Олександра Красотова) з відзнакою. З 1991 року викладала в ОДМА імені А. В. Нежданової на кафедрі теорії музики та композиції (дисципліни: композиція, інструментування, інструментознавство, методика композиції, гармонія). Проходила навчання на Міжнародних композиторських курсах фундації Gaudeamus (Амстердам, Нідерланди, 1994) та майстер-курсах Opera and Theatre Lab (Кент, Велика Британія, 1996). 1995 року на конкурсній основі отримала стипендію від Ґілдхолл-школи музики і драми (Guildhall School of Music and Drama, Лондон, Велика Британія) для навчання в аспірантурі (клас професора Роберта Сакстона). 1996 року отримала ступінь майстра музики в композиції з відзнакою (MMus with distinction), яку захистила в університеті City University of London. Протягом усього навчання в GSMD виграла шість композиторських конкурсів Ґілдхолл-школи музики і драми, включаючи премію імені В. Лютославського, засновану Chester Music Publishers (Велика Британія), а два її твори були видані як обов’язкові для виконання на вступних іспитах до GSMD. 2006 року захистила дисертацію на тему: «Композиторська освіта у Великій Британії як феномен європейської музичної культури» (науковий керівник – доктор мистецтвознавства, професор О. В. Сокол). Автор таких творів, як: симфонічні, камерні, хорові, вокальні та електронні композиції. Брала участь у численних Міжнародних фестивалях, форумах та проектах в Україні та за кордоном (Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Франція, Іспанія, Швейцарія, Швеція, Румунія, Польща, Угорщина, Росія, Молдова, Вірменія, Литва, США, Китай тощо), в тому числі «Всесвітні дні Міжнародного товариства сучасної музики ISCM»: (Хорватія 2011; Швеція 2009; Швейцарія, 2004; Гонконг, 2002; Люксембург, 2000); «Florilege de Tours» (Франція, 2006), Менгір (Швейцарія, 2005), «48 Венеційське бієнале» (Італія, 2004), «FMF Schweiz» (Швейцарія, 2000, 2002, 2003, 2009), «Mayfield Festival» (Велика Британія, 2000), «Spitalfields Festival» (Велика Британія, 1996, 1997). Твори Ю. О. Гомельської виконувалися у таких престижних концертних залах, як Wigmore Hall та Purcell Room (Лондон, 1998, 2001, 2002), Gran Teatre del Liceu (Барселона, 2002). Була постійним учасником Національних фестивалів сучасної музики «Київ Музик Фест», «Музичні прем’єри сезону» (Київ, Україна), міжнародного фестивалю сучасного мистецтва «Два дні і дві ночі нової музики» (Одеса, Україна), активно співпрацювала з українськими та закордонними виконавцями. Мала фондові записи на Національному радіо та на радіо у Великій Британії, Швейцарії, Франції, Бельгії та інш. У 2002 році її камерна опера “The Divine Sarah” на лібрето Майкла Ірвіна була записана BBC Radio 3 (Лондон). 2007 року провела серію майстер-класів у консерваторії Берна (Швейцарія). У травні 2008 року у Лондоні був вдруге поставлений її балет «Джейн Ейр» (10 вистав) Лондонським дитячим балетом у Peacock театрі та виданий на DVD. 2008 року виданий її авторський компакт-диск з камерними творами за підтримкою швейцарської фундації Проґельвеція. Твори Гомельської Ю. видавалися Ґілдхолл-школою музики та драми, видавництвами Micropress (Велика Британія), Sordino Ediziuns Musicalas (Швейцарія) і в записах на компакт-дисках. Була членом правління Національної спілки композиторів України, членом Асоціації Нова Музика та PRS (Велика Британія). Була головою журі щорічного дитячого Міського конкурсу «Кожний спроможний випробувати себе» у номінації «композитор» (Одеса, 2002-2011), головою жури Міжнародного конкурсу молодих композиторів «Маестро» (Сімферополь, АР Крим, 2002-2003), членом журі Міжнародного конкурсу молодих композиторів «ПенtaTON» (Миколаїв, Україна, 2011), членом журі та однією з організаторів обласного конкурсу юних композиторів «Art of Composition» (Одеса, 1999, 2001, 2003, 2005, 2007, 2009, 2011).

Сьогодні кафедра теорії музики та композиції об'єднує 20 її членів, серед яких: 4 доктора наук (Сокол О.В., Нагорна Г.О., Шип С.В., Завгородняя Г.Ф.), 10 кандидатів наук, 11 професорів, 4 доценти, 1 докторант, 1 аспірант. У червні 2012 року старший викладач Шустов С. Л. захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю 17.00.03 «Музичне мистецтво», тим самим ознаменувавши 100% укомплектованість кафедри науково-педагогічними кадрами. Поряд з цим, за останні 5 років педагогами кафедри отримані наукові ступені доктора мистецтвознавства – Завгородня Г. Ф.; кандидата мистецтвознавства – Майденберг-Тодорова К. І., Годіна І. В., вчені ступені: професора – Завгородня Г. Ф., Мірошниченкео С. В., Александрова Н.Г.; Почесне звання "Заслужений діяч мистецтв України" Мірошниченкео С. В.

Вчені кафедри є авторами 10 монографій (Сокол О.В. (5), Нівельт О.А. (1), Цепколенко К.С. (1), Завгородня Г.Ф. (1) Мірошниченко С.В. (1), Бородавкін С.О. (3), Нагорна Г.О. (2), Шип С.В (3)); понад 1000 статей – Сокол О.В., Нагорна Г. О., Шип С. В., Завгородня Г. Ф., Мірошниченко С. В., Александрова Н. Г., Нівельт О. А., Гойхман Л. Н., Сергієва О. В., Селезньова Н. О., Шустов С. Л., Майденберг-Тодорова К. І., Годіна І. В.; методичних розробок, підручників, хрестоматій та словників. Викладачі кафедри постійно виступають в якості опонентів, рецензентів на захисті кандидатських та докторських дисертацій, приймають участь у редагуванні наукових текстів. Викладачі кафедри (Сокол О. В., Мірошниченко С. В., Цепколенко К. С., Майденберг-Тодорова К. І. та інші) постійно працюють у складі журі конкурсів, фестивалів, оргкомітетів конференцій.

Професор Завгородня Г.Ф. закінчила докторантуру Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової, у 2014 році захистила докторську дисертацію. Закінчив навчання в докторантурі Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського в.о. професора Бородавкін С. О.

Побачили світ записи нових творів Цепколенко К. С.; продовжує здійснюватись щорічна фестивальна акція "Два дні і дві ночі Нової музики", художнім директором якої є Цепколенко К.С.

Під керівництвом педагогів кафедри захищені кандидатські та докторські дисертації. Велика частина викладачів кафедри успішно керує магістерськими та дипломними роботами.

Педагоги кафедри беруть активну участь в організації та проведенні щорічних Міжнародних науково-творчих конференцій “Трансформація музичної освіти і культури: традиція та сучасність”, "Музичне мистецтво та культура: Захід – Схід", Всеукраїнських молодіжних науково-творчих конференцій “Дні науки”, “Музичне мистецтво та наука на початку третього тисячоліття” та інших.

Композиторами кафедри створено понад 250 творів у різних жанрах, які постійно виконуються на Міжнародних асамблеях, фестивалях, форумах, авторських концертах в Європі і країнах СНД. Зокрема, професор Цепколенко К.С. провела серію майстер-класів з композиції в Німеччині, Австрії, Китаї та інших країнах.

Активна науково-творча, громадська діяльність педагогів кафедри відзначена численними нагородами, почесними грамотами, престижними преміями.

Сьогодні кафедра теорії музики та композиції має наступний склад (науково-педагогічний потенціал кафедри складає 100%):


Інформацію підготували: професор Сокол О.В., доцент Сергієва О.В., в.о. доцента Майденберг-Тодорова К.І.